Україна залучає та акумулює великі кошти для відновлення. Традиційно суспільна увага зосереджена навколо обсягів фінансування, донорів, швидкості оформлення угод та контролю за витратами. Проте якість процесу напряму залежить від іншого фактора. Надзвичайно важливо розуміти, хто саме впливає на фінальний відбір проєктів ще до безпосереднього розподілу бюджетів.
Європейський Союз розв’язує цю проблему через принцип партнерства. Ця норма зобов’язує уряди залучати до планування, реалізації та моніторингу широке коло учасників. Разом із чиновниками працюють представники вразливих груп, бізнесу, профспілок, місцевої влади та громадських організацій. Такий підхід унеможливлює ухвалення рішень виключно “згори”. Програми без розуміння реальних потреб на місцях не працюють.
Києву теж необхідно впроваджувати ці європейські інструменти.
Національна програма адаптації законодавства до права ЄС уже містить відповідні наміри. Заплановано приведення механізмів управління, контролю та моніторингу у повну відповідність до Регламенту про спільні положення ЄС. Зміни стосуватимуться програмування, індикаторів, регулярної звітності, відбору операцій та діяльності моніторингових комітетів. Це серйозний виклик для бюрократичної системи.
Проте майбутня українська модель подібного контролю поки не має деталізації. Держава ще не визначила правила формування комітетів, терміни їхнього створення та алгоритми розгляду пропозицій. Зараз усе це залишається відкритим питанням.
Саме тому Україні варто ретельно вивчити досвід сусідів.
Польща. Вплив на правила відбору
Дослідження CEE Bankwatch Network демонструє успішний польський кейс. Громадський сектор там безпосередньо інтегрований у роботу моніторингового комітету великої програми “Фонди для інфраструктури, клімату та довкілля”. Результати цієї співпраці є досить відчутними.
Експерти запровадили важливий фільтр безпеки.
Йдеться про тестування ініціатив за суворим екологічним критерієм “не завдай значної шкоди”. Іноді пропозиція виглядає дешевою, швидкою та повністю відповідає формальним умовам фінансування. Але водночас вона може нівелювати кліматичні цілі чи шкодити довкіллю. Виявлення таких ризиків на старті дозволяє уникнути будівництва помилок за європейські гроші.
Польські активісти також вибороли право отримувати документи за 15 днів до засідань. Цей час дозволяє детально вивчити матеріали, порівняти версії та проконсультуватися з фахівцями. Замість абстрактних зауважень комітет отримує глибоку й аргументовану позицію.
Естонія. Хто має місце за столом
Естонська влада створила один універсальний моніторинговий комітет для абсолютно всіх фондів ЄС.
Урядовці мають там меншість – їм належить менше половини крісел. Натомість до обговорень залучили молодіжні рухи, соціальні ГО та об’єднання людей з інвалідністю. Усі коментарі обов’язково протоколюються та розсилаються кожному учаснику зустрічей. Прозорість тут є абсолютною.
Цей приклад доводить, що реальне партнерство не тотожне формальній “участі громадськості”. Кожна група оцінює специфічні профільні ризики. Фахівці з питань інвалідності аналізують інклюзивність інфраструктури, екологи – кліматичні наслідки, а молодь – перспективи розвитку громад. Кожен виконує свою унікальну роль.
Для української відбудови у сферах житла, енергетики, транспорту та регіонального розвитку це критично важливо. Одного загального представника від суспільства замало. Потрібні експерти, які досконало розуміють конкретну галузь і локальний контекст.
Угорщина. Обговорення до фінального рішення
Угорці створили систему профільних підкомітетів, зокрема з питань енергетики, при головних моніторингових органах. Вони детально розбирають концепції та попередні критерії відбору проєктів. Усе це відбувається ще до винесення питань на фінальне голосування.
Якщо організація бачить документи лише за кілька днів до дедлайну, вона здатна хіба що критикувати готове рішення. Але участь у ранніх дискусіях щодо критеріїв дає реальний шанс вплинути на те, які саме ідеї отримають фінансування. Це принципово інший рівень впливу.
Крім того, в Угорщині запровадили грошову компенсацію
за час, який громадські діячі інвестують у роботу цих комітетів.
Такий крок спрямований на забезпечення рівного доступу до процесів. Потужна організація легко делегує працівника для аналізу документів без фінансових втрат. Водночас для невеликої локальної ініціативи чи незалежного експерта це перетворюється на значну неоплачувану роботу у позаурочний час. Це серйозний бар’єр.
Без фінансової підтримки у моніторингу залишаться виключно заможні гравці з ресурсами та часом. Тоді голос дрібних регіональних організацій, які найкраще знають ситуацію на місцях, просто зникне з порядку денного. Громади залишаться без захисту.
Словаччина. Що відбувається з пропозиціями
Словацькі громадські організації змусили владу не просто збирати анкети, а реально розглядати надіслані пропозиції. Вагому частину ідей експертів інтегрують у програми ще до офіційного старту конкурсів для національних та регіональних проєктів. Це суттєво змінює правила гри.
Активісти більше не діють як пасивні рецензенти готових умов. Вони коригують правила на етапі планування – коли державні органи лише визначають коло потенційних отримувачів грошей та критерії фінансування.
Українському сектору ця проблема до болю знайома. Громадяни часто надсилають коментарі, які потім зникають у владних кабінетах. Невідомо, чи їх хтось читав, чи врахував, а у разі відмови – з яких причин це зробили.
Відсутність зворотного зв’язку швидко руйнує довіру до консультацій. Активісти просто втомлюються витрачати свій час на розробку пропозицій, які взагалі ні на що не впливають. Процес перетворюється на імітацію.
Де Україна може перевірити цей підхід
Українському уряду не обов’язково одразу перебудовувати всю державну систему.
Принцип партнерства доцільно протестувати локально в межах реформи публічних інвестицій на конкретній пілотній програмі. Для цього потрібні визначені громади, зацікавлені міжнародні донори та чітке коло завдань.
Ідеальним майданчиком для такого експерименту є трансформація вугільних регіонів.
У 2025 році Кабмін затвердив Державну цільовую програму справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року. Вона охоплює 38 громад і спрямована на подолання вугільної залежності через розбудову нової економіки, відновлювану енергетику, розвиток людського капіталу та ліквідацію екологічних збитків від роботи шахт.
Паралельно Німеччина та Європейський інвестиційний банк запустили ініціативу Just Transition and Just Resilience for Ukraine. Німецький уряд уже передбачив на цей напрямок внесок у розмірі майже 20 млн євро. Фінансування націлене на підтримку українських шахтарських міст.
Старт цієї міжнародної програми очікується вже поточного року.
Саме під цей проєкт варто створити незалежний моніторинговий комітет із залученням представників бізнесу, екологів, профспілок, місцевої влади та самих мешканців. Його функції мають виходити далеко за межі банального аудиту чеків. Орган повинен контролювати формування критеріїв відбору, доступ до інформації, розгляд скарг та відповідність рішень інтересам вугільних громад.
Це унікальний шанс інтегрувати принцип партнерства у фундамент нової державної політики на етапі її створення. Процес активно підтримують міжнародні партнери. Серед них – Німецьке співтовариство з міжнародного співробітництва (GIZ), яке фінансує трансформацію спільно з Міжнародним фондом “Відродження”, а також уряди Великої Британії та Європейський Союз.
Успішний досвід залучення громадян до управління справедливим переходом у майбутньому стане базовою моделлю для решти програм регіонального розвитку країни.
