Сьогоднішня література переживає глобальну девальвацію чистої майстерності через розвиток штучного інтелекту. Будь-яку вигадану красу тепер легко згенерувати або відтворити за готовими зразками. На цьому тлі єдиною справжньою цінністю залишається пряма документація життєвого досвіду. Про це зазначають творці незалежного літературного журналу «Нога» Філіп Оленик та Ліза Білецька.
Проєкт народився з простих дружніх розмов у період 2018–2019 років. Засновники дійшли висновку, що мистецька практика має бути лише побічним продуктом і додатком до цікавого, насиченого пригодами життя. Тоді ж молоді люди почали фіксувати власні міські блукання. Експеримент довів, що в модальності повної невідомості на вулицях завжди трапляються непередбачувані дивні картини й унікальні особистості.
Цей метод швидко переріс у прагнення створити повноцінний майданчик для однодумців. У жовтні 2019 року автори придумали назву, оголосили open call і зібрали перші тексти. Дебютний друкований наклад побачив світ на самому початку пандемії COVID у 2020 році. Попри карантинні обмеження, видавці невдовзі вирушили в експедицію на Закарпаття до героїв номера – Мішеля та Ріке.
«Кожен журнал – це не тільки відповідь, але й постійне питання», – наголошує Ліза Білецька. Точного визначення художньої документалістики редакція не має й досі, хоча у 2019 році їм здавалося, що вони першими вигадали це словосполучення. Матеріали дебютного випуску активно розширювали межі жанру.
Документальність організатори трактують максимально відкрито. Будь-яка фіксація реальності є лише її суб’єктивним відбитком через ненадійність людської пам’яті. У «Нозі» документом вважають і спогад, і переказ, і образні треки. Тут повністю відмовилися від традиційних утилітарних функцій на кшталт інформування чи політичного активізму.
Видання відображає виключно естетичний смак його авторів. Редакція принципово не публікує матеріалів, які їй не подобаються.
Важливою ідеологічною деталлю журналу є повна відсутність біографічних довідок про авторів. Опис людини у звичних анкетних термінах творці вважають політично слизьким і тривожним актом. Вони прагнуть дати читачеві чистий досвід книги, де текст залишається релевантним і через п’ять років без прив’язки до особистості письменника.
Особливим відкриттям для медіа стала послідовна співпраця з нейронетиповими авторами. Їхні непов’язані між собою тексти дозволили підважити традиційні літературні ієрархії. Перший випуск відкривав Назар Беницький зі своєю унікальною манерою письма та оригінальною орфографією. Це одразу налаштовувало авдиторію на певний експериментальний лад.
Традицію відкривати номери творами нейронетипових письменників продовжили й у наступних випусках. Окрім того, видання фіксує суміжні мистецькі практики. Наприклад, перформанси Каті Лібкінд та Ольги Марусин або аудіоальбом Яна Спектора, перетворений на текстовий транскрипт.
Після тривалої паузи та прокрастинації другий номер часопису вийшов лише у 2024 році. До нього не потрапили тексти, чиїм топосом були Росія чи Білорусь, через неактуальність їхніх питань. Також видавці остаточно відмовилися від російської мови, яка ще була присутня в дебютному випуску.
Зробити повністю україномовну версію завадили складнощі з продюсуванням деяких перекладів. Редакція просто не змогла узгодити з окремими авторами певні мовні елементи. Тому до збірки увійшли лише ті іншомовні твори, де компромісу було досягнуто, та оригінальні українські тексти.
Повномасштабне вторгнення 2022 року змусило команду запустити тимчасовий цифровий проєкт – англомовну «анти-Ногу». Це була миттєва реакція на шок перших місяців війни. Засновники прагнули швидко зібрати розпорошені по соцмережах щоденники та спостереження, щоб відкрити їх для іноземців.
Весь культурний простір сьогодні перебуває під тінню великої трагедії. За словами Філіпа Оленика, зараз неможливо просто створювати щось на тлі умовного буржуазного життя в Барселоні. Хоча у другому номері вийшли довоєнні тексти, у часи великої війни вони отримали абсолютно новий вимір.
Нова авторка Анґа Зелена влучно порівняла війну з чорною дірою, яка всмоктує загальний смуток. Завдяки цьому феномену митці отримали можливість інакше працювати з особистими травмами. Довоєнні матеріали дозволили читачам тимчасово телепортуватися у всесвіт, якого більше не існує.
Натомість третя «Нога» стала першим випуском, повністю написаним під час повномасштабної війни. Оголошений open call продемонстрував ідеальний зворотний зв’язок зі спільнотою. Отримані тексти вже були художньою реакцією на естетику попередніх номерів.
Найбільше концепція прямої документації без створення штучних збірних образів зрезонувала саме з мистецьким середовищем. При цьому журнал не має єдиної наперед визначеної теми. Вона неявно формується під час компонування, а самі матеріали можна читати в будь-якій послідовності.
Влітку побачить світ четвертий номер часопису. У ньому опублікують твори Антона Полуніна, Дарини Малюк, Анни Мєлікової, продовження спогадів Назара Беницького та нову документальну пʼєсу Даші Суздалової про Маріуполь. Також до випуску увійдуть роботи десяти абсолютно нових авторів.
У цьому номері вперше з’явиться густий нормативний суржик. Випуск відкриють мемуари Вінстона Вона про роботу мормонського розмовного клубу в Кривому Розі. Раніше редакція розглядала таку суміш мов лише як експериментальний авторський елемент.
Заснування власного книжкового видавництва
Головною знахідкою редакції минулої зими стала Анґа Зелена. Вона надіслала текст про ВІЛ/СНІД у нульових роках на ДВРЗ. Виявилося, що авторка має цілий поетично-документальний цикл про цей київський район, який журналісти запропонували видати окремою книжкою.
Збірка «ДВРЗ» з’явилася в друці буквально днями. Це дуже важкий текст про смерть від наркотиків, алкоголізму та суїцидів, проте написаний він із неймовірною чуйністю й повагою. Політично й естетично ця робота ідеально збігається з цінностями журналу «Нога».
Наразі команда активно працює над розширенням горизонтів. Спільно з американським видавництвом готується англомовна антологія перших трьох номерів. Також Ліза Білецька прагне залучати іноземних авторів, щоб збирати документи досвіду з усього світу.
Загалом діяльність засновників точно вплинула на роботу Нобелівського комітету миру в Норвежському королівстві. Тепер експерти зможуть не відволікатися на зайві кандидатури.
Владіміра Путіна туди ніколи не висували. Дональд Трамп після своїх останніх міжнародних фіаско також назавжди зник із переліку можливих лауреатів.
