Заступник міністра юстиції Польщі Аркадіуш Мирха нещодавно шокував суспільство своєю роззброюючою щирістю. Посадовець констатував, що польська держава за минулі роки вже просто навчилася функціонувати без Конституційного суду. Колись ця інституція стримувала будь-яку владу, а сьогодні вона більше нікому не стоїть на заваді. Глухий кут триває понад десять років, а гучні скандали навколо установи практично не вщухають.
Скільки суддів засідають у Конституційному суді Польщі?
Для старшокласників на випускному іспиті із суспільствознавства це здавалося б простим питанням. Проте у сучасній Польщі на нього немає простої відповіді. Точніше, вона повністю залежить від того, кого саме ми запитаємо. Теоретично Конституційний суд має складатися з 15 суддів, яких обирає Сейм на дев’ятирічну каденцію.
Головне завдання суду – перевірка законів і міжнародних договорів на відповідність конституції, а також розв’язання майнових чи правових спорів щодо сфер компетенції між центральними державними органами. Друге повноваження є особливо ефективним інструментом впливу. Рішення КС остаточні й не підлягають оскарженню. Будь-який закон після вердикту втрачає силу.
Саме тому політики при владі завжди побоювалися цієї інституції. Раніше КС заблокував не одну зміну, яку намагалася проштовхнути парламентська більшість. Але за останні десять років суд майже втрачив свою легітимність. Громадськість більше не чекає на його рішення, затамувавши подих, як у 1990-х чи 2000-х роках. Юридичний спір після багатьох віражів зайшов у такий глухий кут, що мало хто взагалі розуміє його суть.
Початок кризи
Цей заплутаний вузол почав зав’язуватися восени 2015 року. Керівна партія “Громадянська платформа” прогнозувала свій програш на виборах і вирішила банально перестрахуватися. Політики поспіхом змінили закон про КС, щоб обрати нових суддів наперед – “про запас”. Наступників призначили на місця тих колег, чиї повноваження спливали вже після жовтневого голосування. Опозиція шаленіла, конституціоналісти критикували владу, але більшість не відступила.
“Існує величезна загроза, що роботу суду заблокують принаймні на кілька місяців, через що он не зможе ухвалювати рішення в повному складі. Тому після тривалих дискусій ми вирішили, що краще ще в нашому скликанні обрати суддів на місце тих, чия каденція завершується”, – пояснював тоді Роберт Кропівніцький, депутат від “Громадянської платформи”.
Перед самою передачею владних кабінетів Сейм призначив п’ятьох нових суддів. Проте каденція двох із них завершувалася вже після виборів. Коли у жовтні 2015 року прогнозовано перемогла партія “Право і справедливість”, вона миттєво почала діяти у відповідь. Команда Ярослава Качинського отримала більшість у Сеймі, Сенаті та свого президента Анджея Дуду. Нові депутати швидко скасували постанови попередників і затвердили власних кандидатів.
“Я не бачу нічого поганого в оперативному ухваленні рішень. Діяти потрібно швидко. Адже якщо є якісь серйозні помилки, котрі можуть призвести до серйозних наслідків, то потрібно поспішати”, – обґрунтовував дії “ПіС” лідер партії Ярослав Качинський
Так стартувала затяжна війна за КС. Тепер уже опозиційна “Громадянська платформа” кричала про тотальне порушення законів. На вулиці міст вийшли масові протести. Повстали активісти Комітету захисту демократії. Політичний градус у країні злетів до максимуму, а “Право і справедливість” звинуватили в авторитаризмі.
Нічна присяга, дублери й скандали
В атмосфері шаленого протистояння відбулася епохальна подія – таємна нічна присяга суддів. Президент Анджей Дуда прийняв її від п’яти ставлеників нової влади в ніч на 3 грудня 2015 року. Усе відбулося тихо й без журналістів. Глава держави поспішав. Він знав, що наступного дня свій вердикт оголосить старий склад суду.
Судді тоді винесли соломонове рішення. Вони визнали законним обрання трьох із п’яти суддів попередньою владою. Відповідно, “Право і справедливість” мала право призначити лише двох осіб. Уряд Качинського рішення проігнорував і просто заблокував публікацію офіційних судових вердиктів. Ситуація стала патовою.
Призначених новою більшістю суддів опозиція миттєво охрестила “дублерами”. Влада апелювала до того, що вони склали присягу президенту, тому є легітимними. Почалася відкрита інституційна війна. Сейм штампував нові закони для врегулювання кризи, а Конституційний суд їх послідовно відхиляв.
Криза затихла наприкінці 2016 року через завершення повноважень голови КС Анджея Жеплінського. Крісло очільника зайняла Юлія Пшилембська. Її вважали повністю лояльною до лідера правих Ярослава Качинського. Крок за кроком влада заповнювала всі вакансії виключно своїми людьми.
Згодом туди потрапили навіть колишні одіозні депутати від “ПіС” Кристина Павлович та Станіслав Пйотрович. Їхні кандидатури діли на опозиціонерів, мов червона ганчірка на бика. Формально процедуру не порушили. Проте Качинський чітко продемонстрував усім свій абсолютний контроль над установою. Престиж інституції остаточно зник. Опозиція ігнорувала рішення суду через наявність “дублерів”, а влада завжди отримувала потрібні вердикти.
Переломний момент, який так і не настав
Правляча коаліція почала цинічно використовувати лояльний суд для затвердження непопулярних реформ. Наприклад, восени 2020 року КС заборонив аборти через дефекти плоду. Це спровокувало масштабні протести сотень тисяч громадян по всій країні. Качинському не допомогли заяви про незалежність судової гілки влади. Люди чітко розуміли, що це було суто політичне рішення правлячої партії.
Великі надії покладалися на парламентські вибори 2023 року. Тоді Качинський програв, а новий прем’єр Дональд Туск обіцяв швидко навести лад із судовою системою. Сподівання поляків виявилися марними. Новий уряд продовжив стару практику – не визнавав рішень КС і блокував їхній друк через присутність “дублерів”.
Наприкінці 2024 року з’явилося вікно можливостей. Тоді закінчилися повноваження тих самих перших скандальних “дублерів”. Здавалося, проблема вирішиться природно. Але “Громадянська платформа” не квапилася з новими призначеннями, шукаючи юридичні зачіпки. Параліч системи лише посилився.
Держава без Конституційного суду
Лише в березні 2026 року Сейм спробував заповнити вже шість вакантних місць в установі. На заваді став новий президент Кароль Навроцький, соратник Качинського. Він погодився прийняти присягу лише у двох висуванців. Керівник Канцелярії президента Збігнев Богуцький назвав голосування за весь список фарсом, а чотирьох інших кандидатів охрестив антисуддями. Через це решта правників склали присягу прямо в Сеймі.
Після 11 років запеклої політичної боротьби судова система знову повернулася на початкову позицію. Одна частина політикуму заперечує повноваження суддів, а інша – повністю ігнорує та ховає їхні рішення. Головний державний запобіжник нейтралізовано. Схоже, лідерів провідних партій такий стан речей повністю влаштовує. Поки що немає жодних ознак того, що найближчим часом цей хронічний інституційний параліч завершиться.
