Напередодні вирішального голосування угорці отримали тривожні листи від уряду. У повідомленнях, підписаних главою офісу прем’єра Гергеєм Гуяшем, стверджується, нібито Єврокомісія змушує громадян відмовлятися від авто та економити газ, що призведе до зростання витрат на 95 тисяч форинтів щомісяця. Подібна риторика виглядає як емоційна спроба влади змінити хід кампанії, яка наразі йде не за планом Будапешта.
Адресатів цих мейлів – мільйони. Команда Орбана роками збирала контакти мешканців у спеціальну базу, аби використовувати їх у критичні моменти. Проте чи подіє цей метод тепер, коли до виборів залишилися лічені дні, а політичний наратив у країні вже сформований?
Головне питання сьогодні полягає не в самій агітації, а в тому, якими будуть наслідки оприлюднення результатів. Угорщина опинилася в унікальній для себе точці: абсолютна більшість громадян впевнена у неминучості фальсифікацій. Раніше, за часів членства в Європейському Союзі, довіра до виборчого процесу в країні була непохитною.
Особливо гостро ситуація відчувається в Будапешті, де рівень несприйняття чинного режиму є найвищим. Якщо виборчком оголосить про черговий успіх владної партії, опозиційно налаштована частина суспільства може просто не визнати такий підсумок. В українських реаліях подібний конфлікт став би поштовхом до масштабної революції, проте Угорщина має свою специфіку, і про силовий сценарій там поки що відкрито не говорять.
Угорська політична система за останні 16 років під управлінням “Фідес” суттєво трансформувалася. Попри тиск на свободу слова, влада намагалася не переходити межу, за якою починаються санкції ЄС, зберігаючи ілюзію чесного підрахунку голосів. Проте нинішня кампанія 2026 року ламає звичні правила гри.
Політичний ландшафт та гравці на правому фланзі
Досі парламент країни був багатопартійним, де співіснували ліберали, ліві та навіть сатиричні проєкти на кшталт “Партії двохвостого собаки”. Тепер усе може звестися до протистояння лише двох великих сил. Обидві вони представляють правий ідеологічний спектр, що є безпрецедентним для країни.
Партія “Фідес” продовжує наполягати на отриманні конституційної більшості, хоча незалежні соціологи прогнозують їй поразку. Водночас на горизонті маячить третя сила – радикальний рух Mi Hazank (“Наша Батьківщина”). Ця партія виступає за вихід з Євросоюзу, має зв’язки з Росією та відкрито заявляє про претензії на українське Закарпаття.
Попри свою радикальність, Mi Hazank має стабільні 6 – 8% підтримки, переважно серед мешканців сіл. Орбан намагається перехопити цей електорат, тому прохід партії до парламенту залишається під питанням. Але найбільшою загрозою для прем’єра стала зовсім інша сила.
Йдеться про партію “Тиса”, назва якої офіційно розшифровується як “Партія поваги та свободи”. Її лідер Петер Мадяр став справжнім феноменом. Він зумів об’єднати навколо себе не лише палких прихильників, а й тих, хто просто прагне поразки чинного режиму. В уряді скептично зауважують, що у Мадяра немає власних фанів, а є лише хейтери Орбана.
Шлях Петера Мадяра від соратника до головного опонента
Історія Мадяра – це історія вихідця з самої еліти “Фідес”. Він роками був частиною системи, товаришував з високими посадовцями та був одружений з ексміністеркою юстиції Джудіт Варгою. Його перехід в опозицію супроводжувався гучними викриттями корупції та звинуваченнями на адресу колишніх соратників.
Політична стратегія Мадяра виявилася влучною: він почав боротися за того ж консервативного виборця, на якого спирався Орбан. Це призвело до того, що старі опозиційні партії, як-от ліберальна Momentum, фактично зникли з радарів або відмовилися від боротьби, щоб не розпорошувати голоси проти влади.
Зараз угорське суспільство розколоте на два табори, які існують у паралельних реальностях. Соціологічні опитування показують, що прихильники влади та опозиції мають діаметрально протилежні погляди на ключові питання. Наприклад, виборці “Фідес” здебільшого похилого віку або з низьким рівнем освіти, тоді як за “Тису” голосує молодь та інтелігенція.
Особливо вражає розрив у ставленні до України. Більшість прихильників Мадяра (72%) звинувачують у дипломатичній кризі власний уряд, тоді як 82% фанатів Орбана вважають винним Київ. Те саме стосується і російської пропаганди про “втягування у війну”: опозиційний електорат вважає ці тези брехнею, а владний – абсолютною правдою.
Цікавим є феномен віри у підтасовку результатів. Прихильники Мадяра впевнені, що фальсифікувати буде влада, а виборці Орбана вважають, що на це піде опозиція, хоча остання навіть не має доступу до адмінресурсу. Така тотальна недовіра створює вибухонебезпечну атмосферу.
Партія “Тиса” демонструє впевненість у перемозі, посилаючись на дані агенції Median, яка пророкує опозиції дві третини місць у парламенті. Проте експерти застерігають: виборча система Угорщини дає перевагу Орбану завдяки мажоритарним округам у провінції. Результат може стати відомим лише через тиждень після голосування.
Вже зараз з’являються свідчення про можливі махінації: купівлю голосів серед бідних верств населення та використання голосів діаспори в сусідніх країнах. Питання в тому, чи наважиться Орбан на масштабне “малювання” цифр. Якщо відрив буде значним, дрібні маніпуляції не допоможуть.
Існує і ризик “патової” ситуації, коли жодна велика партія не отримає більшості. Тоді доля уряду може опинитися в руках радикалів з Mi Hazank, що змусить Орбана до ще більш жорсткої та антиукраїнської політики заради збереження крісла.
Проте Будапешт налаштований рішуче. Опозиціонери вірять у свій успіх, хоча публічно майже не готуються до захисту результатів на дільницях. Угорці не мають досвіду боротьби з фальсифікаціями, і це може стати їхньою слабкою стороною в день голосування.
Сам Віктор Орбан теж має про що думати. Він пам’ятає долю диктаторів минулого і розуміє, що навіть у разі поразки він зможе зберегти вплив через своїх призначенців у держструктурах. Перемога “Тиси” виглядає цілком реальним сценарієм, який може докорінно змінити курс країни та її відносини з сусідами.
