Світові космічні агенції NASA, ESA та CSA представили результати спільної роботи двох найпотужніших орбітальних обсерваторій. Нові знімки Сатурна, зроблені телескопами «Джеймс Вебб» та «Габбл», дозволяють зазирнути вглиб атмосфери газового гіганта. Завдяки поєднанню даних у різних світлових діапазонах, вчені отримали можливість детально вивчити структуру планети на різних висотах.
Легендарний «Габбл» зафіксував планету у серпні 2024 року в межах довготривалої програми OPAL. Цей проєкт вже понад десять років допомагає людству стежити за погодними змінами на планетах зовнішньої Сонячної системи. Знімки у видимому спектрі чітко демонструють кольорові варіації хмарних смуг, що дозволяє астрономам відстежувати активні бурі та загальну атмосферну динаміку.
Інфрачервоне «око» телескопа «Джеймс Вебб» підключилося до спостережень у листопаді 2024 року. Його камери змогли пробитися крізь пелену, зафіксувавши хімічний склад атмосфери – від розріджених верхніх шарів до щільних глибин. Такі дані є ключовими для створення повноцінної тривимірної моделі цього газового велетня.
На отриманих кадрах вчені ідентифікували унікальний струменевий потік у північних широтах, відомий як «ribbon wave», та залишкові сліди Великої весняної бурі, яка вирувала у 2010 – 2012 роках. Окрім того, інфрачервоний діапазон допоміг виявити окремі атмосферні збурення у південній півкулі планети.
Особливу увагу привернув знаменитий шестикутник на північному полюсі Сатурна, який залишається стабільним ще з часів місії «Вояджер» 1981 року. NASA попереджає, що через зміну освітленості полюса ці кадри стануть одними з останніх детальних зображень регіону аж до 2040-х років. Це робить поточні спостереження критично важливими для науки.
Цікаво, що на знімках «Вебба» полярні зони мають незвичне сіро-зелене забарвлення. Дослідники припускають, що такий ефект спричинений висотними аерозолями або складними процесами взаємодії магнітного поля з зарядженими частинками, які формують полярні сяйва.
Кільця Сатурна на інфрачервоних фотографіях сяють яскраво-білим кольором, що пояснюється інтенсивним відбиттям світла від частинок водяного льоду. Окрім самої планети, у фокус телескопів потрапили і її супутники, серед яких чітко вирізняються Титан, Енцелад та Діона.
Часова різниця між сесіями зйомок склала 14 тижнів, зафіксувавши поступовий перехід від північного літа до рівнодення 2025 року. Ці дані стануть фундаментом для моніторингу атмосфери Сатурна під час майбутньої зміни сезонів, коли у 2030-х роках у південну півкулю планети прийдуть весна та літо.
