Після парламентських виборів у вересні 2025 року влада в Молдові отримала те, чого їй бракувало роками – політичну стабільність і простір для складних рішень.
Перемога правлячої партії гарантувала контроль над парламентом на найближчі роки, а разом із ним – можливість торкнутися теми, яку десятиліттями уникали навіть у передвиборчих програмах.
Йдеться про Придністров’я.
У лютому 2026 року уряд підготував документ, який уперше за понад два десятиліття окреслює комплексне бачення реінтеграції країни.
Ідея, що звучить у тексті найгучніше, – заміна підконтрольної Москві адміністрації в Тирасполі тимчасовою міжнародною місією.
Передбачається, що саме вона візьме на себе управління регіоном на перехідний період, а згодом повноваження поступово перейдуть до Кишинева.
Ще один принциповий пункт – Придністров’я не отримає жодного особливого статусу в складі єдиної держави.
Водночас документ не дає відповіді на головне питання – як домогтися виведення російських військ, визнаючи, що без зовнішнього тиску це неможливо.
Саме тому в концепції особлива роль відводиться партнерам – передусім ЄС і США.
Новий політичний етап для Кишинева
Факт появи такого документа вже називають подією, що вибивається з попередньої традиції мовчання.
Остання спроба запропонувати політичну формулу врегулювання була ще у 2003 році, коли Кишинів розглядав так званий план Козака, але відмовився від нього напередодні затвердження.
Після того країна понад 20 років не пропонувала альтернативного комплексного бачення.
Причина проста – відсутність суспільного запиту.
Опитування показували, що для більшості виборців придністровська проблема поступається економічним труднощам і світоглядним суперечкам.
У країні не було консенсусу ні щодо вартості об’єднання, ні щодо його політичної моделі.
Тема залишалася токсичною для партій, і жодна з них не ризикувала виносити її в центр передвиборчої кампанії.
І виборці, схоже, не вимагали більшого.
Ситуацію змінив зовнішній фактор.
Європейські партнери ще до виборів сигналізували, що після формування нового уряду очікують чітких кроків.
У ЄС існують два підходи – одні вважають врегулювання умовою вступу Молдови, інші застерігають від публічного поєднання тем, аби не створювати Кремлю важіль впливу.
Проте і ті, й інші очікують активності.
Логіка проста – дешевше вирішувати питання до вступу, ніж після нього.
Саме під цим тиском уряд і представив свою концепцію.
Non-paper із Брюсселя
12 – 13 березня віцепрем’єр з реінтеграції Валеріу Ківерь провів у Брюсселі низку зустрічей у структурах ЄС.
За інформацією молдовських медіа, саме там він презентував документ під назвою “Основні підходи до процесу поступової реінтеграції Придністровського регіону”.
Йдеться не про закон чи затверджену стратегію.
Це концепція, яку уряд готовий доопрацьовувати.
Формально документ має статус non-paper – дипломатичного інструменту без офіційного юридичного зобов’язання.
Такий формат дозволяє змінювати підходи без складних процедур.
Обсяг – кілька сторінок основного тексту та три додатки.
Публічно доступні:
- англомовна версія основного документа
- додатки, що мають бути оприлюднені окремо
У Кишиневі наголошують – без участі західних партнерів схема не спрацює.
Саме їм у тексті відведено ключову роль.
Євроінтеграція не чекає
Європейський трек став одним із головних стимулів для розробки плану.
У документі прямо зазначено – реінтеграція і вступ до ЄС є різними процесами, що рухаються з різною швидкістю.
Кишинів не погоджується чекати повернення Придністров’я для приєднання до Євросоюзу.
Водночас повне відкладення реінтеграції теж відкидається.
Пропонується модель, за якою право ЄС одразу застосовується на підконтрольній території, а на лівому березі його дія тимчасово призупиняється.
Цей період має бути обмеженим у часі.
Тобто заморожування на невизначений термін не передбачається.
Щоб уникнути повторення кіпрського сценарію, ЄС хоче бачити незворотні кроки вже на етапі кандидатства.
Тому економічний вимір стає центральним.
Економіка як інструмент примусу
У документі відверто визнається – Тирасполь не прагне об’єднання і має підтримку Москви.
За таких умов Кишинів робить ставку на односторонні кроки.
Механізм описано чітко.
Через національне законодавство на територію регіону поступово поширюватимуться єдині фіскальні, митні й торговельні правила з вимогою суворого дотримання.
Торік цей підхід уже протестували.
Було скасовано багаторічні податкові пільги для підприємств із регіону.
У Тирасполі заявляли про подвійне оподаткування і втрату конкурентоспроможності.
Але бізнес змушений був адаптуватися – інших каналів торгівлі фактично немає.
Окрім тиску, передбачено й фінансову підтримку.
Планується створити спеціальний фонд конвергенції за рахунок національних та міжнародних внесків.
Допомога надаватиметься лише за умови виконання критеріїв.
Серед них – повага до прав людини, свобода слова, вільний рух товарів і людей, безперешкодна робота румунськомовних шкіл.
Питання шкіл має особливе значення.
Йдеться, зокрема, про повернення навчального закладу у Григоріополі, з якого дітей виселили ще на початку 1990-х.
Виконання цих вимог підважує ідеологічні підвалини існування регіону.
І ще кілька років тому така перспектива виглядала неможливою.
Міжнародна адміністрація як перехідна модель
Уряд визнає – ключовою умовою реінтеграції є демілітаризація і демократизація.
Вивести російські війська власними силами Молдова не здатна.
Єдиний шлях – міжнародний тиск і інтернаціоналізація миротворчої операції.
У тексті окремо згадується трансатлантичний вимір, що передбачає участь США.
Саме тут з’являється найрадикальніша пропозиція.
Молдова допускає тимчасову передачу управління регіоном міжнародній цивільній місії.
Її завданням стане нагляд за демілітаризацією та демократичними змінами.
Після цього повноваження мають перейти центральній владі.
Документ не містить запобіжників щодо участі Росії у такій місії.
Це один із найбільш ризикованих елементів концепції.
Крім того, наразі немає сигналів про готовність ЄС і США брати на себе управління регіоном.
Приклад Брчко у Боснії, що десятиліттями перебуває під міжнародним наглядом, залишається застереженням.
Соціальний вимір реінтеграції
У документі фігурує оцінка чисельності населення регіону – 350 – 360 тисяч осіб.
Це може становити до 15 відсотків населення країни.
Майже всі вони – потенційні виборці.
Реінтеграція здатна змінити політичний баланс у державі.
Прямо ця проблема не артикулюється.
Але тимчасова міжнародна адміністрація потенційно дозволяє відкласти відкриття виборчих дільниць до завершення перехідного періоду.
У тексті є положення про громадянство, проте відсутня згадка про виборчі права.
Водночас концепція містить широку амністію для більшості працівників місцевих структур.
Передбачено диференційований підхід для силовиків, причетних до порушень прав людини.
Пропонується визнати право власності мешканців регіону.
Також уряд обіцяє забезпечити рівень соціальної допомоги не нижчий за попередній.
Це означає значні витрати та потребу в західній фінансовій підтримці.
Кишинів прагне сформувати модель, що мінімізує спротив населення регіону і водночас збереже стратегічний курс країни.
