Світова культура зазнала важкої втрати. На 77-му році життя відійшла у засвіти видатна хорватська письменниця та журналістка Славенка Дракуліч. Вона здобула планетарне визнання завдяки глибокому аналізу воєнних злочинів, наслідків Югославських воєн та феномену тоталітарного суспільства. Українські читачі найбільше пам’ятають авторку саме через її потужну, проникливу публіцистику про комунізм і складний досвід посткомуністичної реальності.
Трагічну звістку про смерть інтелектуалки оприлюднило хорватське видання Jutarnjem listu. Письменниця тривалий час була постійною співробітницею цього медіа. Земне життя Дракуліч обірвалося раптово. Це сталося невдовзі після виходу друком її найновішої книги “Чому я не навчилася готувати”, яку випустило видавництво Fraktura.
Життєвий шлях Славенки Дракуліч розпочався 4 липня 1949 року в місті Рієка. Здобувши освіту на філософському факультеті Загребського університету, де вона вивчала соціологію та порівняльне літературознавство, жінка обрала шлях журналістики. Свою карʼєру вона розгортала на сторінках відомих часописів Start, Danas та NIN. Згодом її інтелектуальна географія розширилася – письменниця жила на два міста, Загреб і Стокгольм.
Для Югославії Дракуліч стала справжньою революціонеркою духу. Вона була серед тих відважних авторок, які вперше відкрито інтегрували феміністичні теми у патріархальну публічну дискусію країни. 1984 року побачила світ її дебютна публіцистична праця “Смертні гріхи фемінізму: есеї з мудології” (Smrtni grijesi feminizma: Ogledi o mudologiji). Вже за три роки вона закріпила успіх, видавши перший роман “Голограми страху”.
Ця художня проза викликала неймовірний резонанс на всьому тогочасному югославському просторі. За словами колег письменниці, Дракуліч у вражаючий, сміливий спосіб відкрила для тогочасної сучасної літератури абсолютно новий жіночий автобіографічний дискурс. Її тексти ламали старі рамки.
Талант хорватської публіцистки швидко перерос локальні кордони. Її аналітичні статті регулярно публікували провідні планетарні видання, серед яких The New York Times, El Mundo, La Repubblica та Frankfurter Allgemeine Zeitung. Книги Дракуліч активно перекладали десятками мов по всьому світу, відкриваючи глобальному читачеві очі на болючі рани Східної Європи.
Трагедія Югославських воєн та осмислення регіонального життя після падіння режимів спонукали Славенку до створення фундаментальних документальних книг. Її доробок містить такі вагомі праці:
- “Як ми пережили комунізм і навіть сміялися” (Kako smo preživjeli komunizam i čak se smijali);
- “Вони б і мухи не скривдили” (Oni ne bi ni mrava zgazili);
- “Кафе Європа” (Café Europa);
- “Балканський експрес” (The Balkan Express);
- “Тіло її тіла” (Tijelo njenog tijela);
- “Ніби мене немає” (“Kao da me nema”);
- “Байки про комунізм” (Basne o komunizmu);
- “Кафе Європа. Повернення. Як пережити посткомунізм” (Ponovo u kavani Europa: Kako preжить postsocijalizam).
Окремою важливою лінією у творчості мисткині було повернення історичної справедливості. Вона присвятила багато розвідок видатним жінкам, чиї постаті несправедливо опинилися “в тіні” чоловіків.
Колеги з Jutarnjem listu зазначають, що саме завдяки мудрому жіночому голосу Славенки та її проникливим текстам про повсякденність Східна Європа стала помітною та впізнаваною у світовій культурі. Художня спадщина авторки вражає масштабом.
У своїх глибоких романах Дракуліч майстерно розкривала жіночі досвіди під неочікуваним ракурсом. Окреме місце тут посідає біографічне переосмислення життєвих трагедій Мілеви Ейнштейн та художниці Фріди Кало. Текст змушував співпереживати.
Особисте життя письменниці також мало міцний зв’язок із європейським культурним простором. Славенка Дракуліч перебувала у шлюбі зі шведським журналістом Ріхардом Шварцом. Її рідна донька Руяна Єгер продовжила родинну династію й теж пов’язала своє життя з літературною творчістю, ставши письменницею.
